“Я коли уявляю, скільки малят буде на виписці у наших конвертах, я дуже цим пишаюся”, — каже переселенка з Миколаєва Тетяна Агєєва. Швейну справу вона з чоловіком започаткувала в Яремчі на Франківщині у 2023 році. Туди вони разом з одномісячною дитиною переїхали на початку повномасштабного вторгнення. Як вдалося опанувати новий фах та попри повномасштабну війну розвивати бізнес, розповіло «Суспільне Івано-Франківськ».
З немовлям тікали з Миколаєва на Франківщину
“Тут, на Франківщині, я зустріла дуже добрих людей, — зізнається Тетяна. Жінка пригадує як переїхали сюди з сім’єю на запрошення подруги у березні 2022 року. Тоді, каже, взяли лиш найнеобхідніше, бо думали, що їдуть на два-три тижні.
“Десь 200-300 м від нашого будинку у Миколаєві була висадка російського десанту. На той момент ми були у підвалі, а на руках я тримала свою дитину, якій було три тижні. Чоловік з ТРО сказав, що російські військові ходять по підвалах та розстрілюють людей, треба йти до хати. І коли вибігли з підвалу, то автоматна черга була зовсім поруч. Тато казав мені: “Прикривай собою дитину”, — розповідає жінка.
Поспіхом подружжя зібралося та виїхало на Франківщину. У Миколаїв уже повернулися через рік. Тоді потрапили під обстріл і знову поїхали у Яремче.
“У вас в країні війна, а це приноситиме дохід?”
Мрія зайнятися власною справою у подружжя виникла ще у 2019 році. Але, каже Тетяна, завжди були перешкоди, то пандемія коронавірусу, згодом жінка завагітніла й готувалася до материнства. А після 24 лютого 2022 року та вимушеного переїзду вирішила: “треба жити тут і зараз”.
“Мама казала: «Таню, у вас в країні війна, а це приноситиме дохід?», — пригадує застереження матері жінка. — Я кажу: “Так. Війна війною, а діти народжуються щодня!”. Ця ситуація з війною показала, що жити треба зараз. І якщо ти щось хочеш, то треба пробувати. Ми попробували й швидко злетіли та якось так гарно тримаємося”.
Вчилися усього самотужки
“Якби моя вчителька побачила, що у мене зараз є ось такий бізнес, вона напевно, була б шокована. Я ніколи не мала досвіду швейної справи. За освітою я — менеджер державного управління, — говорить Тетяна. — Я приклад того, якщо у тебе є бажання, ти можеш навчитися. Багато читала про швейне обладнання, лекала. Дещо прийшло з досвідом. Ми купили обладнання, замовили стіл розкрійний, стелажі, ліжко і все. І потім такі: а що далі? Треба швачка. У нас був випадок, коли у нас працювала швачка, але недовго, і ми побачили, як немає бути. Але згодом з’явилася інша, яка досі у нас. Вона дуже-дуже професійна. Мені все розказала, все пояснила”.
Команда майстерні: разом працюють та орендують житло
У майстерні працює одна швачка-переселенка з Дергачів, що на Харківщині. Вона шиє дитячий текстиль — бортики для ліжка, балдахіни, кокони для новонароджених, змінну дитячу постіль, сукні з мусліну для дітей від шести місяців до п’яти років.
“У мене добре керівництво: і погодує, і розважить, і посварить. Все, що хочеш. Тетяна вже навчилася працювати на оверлоку, вчимося кроїти. У нас тут курси крою і шиття, — жартує Лєна Дорофєєва. — Я раніше працювала у цеху, ми шили курточки до самої війни. А потім вже як почалася війна, то все… Мене зараз кличуть додому працювати, але поки — тут, бо там шумно. Це — прифронтова зона — 30 км до Бєлгорода”.
Наразі, каже Лєна, вони й працюють і разом наймають житло.
“Те, що конкуренти роблять за п’ять років, ми — за чотири місяці”
“Це — наш хіт, — показує конверти на виписку Тетяна. — Вони з тканини “Незалежність” або, як кажуть, “Україна”. Вона може бути з іншого боку жовта або блакитна. І мені дуже приємно, що кожного дня десь п’ять-вісім замовлень для виписки новонароджених. Те, що конкуренти роблять за п’ять років, ми зробили за чотири місяці. І зараз ми починаємо ще шити дорослу постіль. Це буде постіль преміям-класу. Те, що конкуренти роблять за п’ять років, ми зробили за 4 місяці”.
Для дитячого текстилю у майстерні використовують бавовну, поплін, сатин, ранфорс.
“Вкрай рідко ми використовуємо бязь, тому що вона така міцна, вона — для дорослої постелі. Ми можемо використовувати бязь на зворотній стороні подушки, тому що вона гарно тримає форму подушки. Але все, що торкається шкіри дитини, — все лише 100% бавовна, м’якенька. Все, щоб дитині було комфортно”, — каже жінка.
Про майстерню з Яремче знають в інших країнах
Наразі продукцію сім’ї Агєєвих замовляють люди у різних країнах. В основному, каже Тетяна, це українки, які виїхали за кордон
“Замовляють по Україні. Але ми шиємо на США, в Канаду, у Польщу. Сьогодні у мене, наприклад, нове замовлення в США штат Техас. До цього ми відправляли в штат Іллінойс. Там замовляють в основному наші дівчата. Тому що, кажуть, що не можуть вони знайти такої якості, такого багатого асортименту”, — говорить підприємиця.
Також у майстерні час від часу шиють одяг для військових, зокрема відшивали термобілизну для бійців з Бахмута. Після підриву Каховської ГЕС, пригадує Тетяна, надсилали дитячі ковдри на Херсонщину.
“Не бійтеся відкривати власну справу у воєнний час”
“Якщо ось цей бантик на виписку поїде до свого малюка, він залишиться назавжди. Тому що у мене самої була виписка, й ось цей конверт я обережно склала, і це така мамина радість. І це — приємно. Тому ми працюємо на якість. Бо й сама, коли я була вагітна й отримала бортики не гарної якості, то мені було неприємно”, — зізнається Тетяна.
Жінка каже: хоч швейна справа під час повномасштабного вторгнення була певним ризиком, все ж варто пробувати.
“Хотіла побажати людям, які бояться щось відкрити у воєнний час, — не бійтеся. Якщо у вас є такий страх, що «та зараз багато всього». Якщо ви зробите усе ідеально — у вас буде свій покупець”, — розповідає Тетяна Агєєва.
