Вже завтра, 19 січня, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. На посаду претендують троє працівників вишу: доктор медичних наук Микола Островський, доктор медичних наук Роман Яцишин та кандидат медичних наук Руслан Савчук.
Журналістка Фіртки поспілкувалася з трьома претендентами.
Микола Миколайович Островський – завідувач кафедри фтизіатрії і пульмонології з курсом професійних хвороб ІФНМУ, професор, д.мед.н., Заслужений діяч науки і техніки України. Народився 24 квітня 1973 року в Івано-Франківську.
Автор і співавтор понад 800 наукових і навчально-методичних праць, в тому числі одного наукового відкриття в галузі «Медицина»; чотирьох національних підручників для вишів медичного профілю, 11 монографій, навчально-методичних посібників, національних довідників, 29 патентів України.
Отож, які все-таки акценти та пріоритети у розвитку вишу ви вбачаєте?
У мене є чіткі шість напрямків, які, власне, й прописані у програмі. Зокрема, йдеться про:
- створення і впровадження інноваційної, практично орієнтованої освітньої платформи для підготовки фахівців сфери охорони здоров’я;
- партнерство;
- наукову та інноваційну діяльність;
- міжнародне співробітництво;
- формування суспільних цінностей та соціальна відповідальність;
- фінансово-економічну діяльність.
Моя мета – наростити якість освітніх послуг, відродити авторитет університету в системі практичної охорони здоровʼя, відновити доступ студентів до пацієнтів, забезпечити доступ наших науково-педагогічних працівників до лікувальної роботи, зайняти належне місце національного лідера системи медичної освіти, а також наростити впізнаваність й на міжнародному рівні.
До речі, є готовий пілотний проєкт щодо європейського диплома у випускника університету. Ми маємо тут всі шанси стати першими в державі, при такій підтримці з боку партнерського університету та ЄС.
Особливо цінною є позиція щодо можливості університету отримувати кошти не тільки від освітньої складової, але й від наукової діяльності. Вже у жовтні ми запустили і досі функціонує підрозділ, що займається грантовою роботою, потребує перезапуск роботи експериментальної бази віварій, який може бути хабом для такого напрямку роботи в тому числі для всіх вишів Прикарпаття.
Плануємо створення реально дієвих наукових парків, адже ми цікаві для інвесторів, особливо в галузі використання ресурсів Карпат і можливості рекреації.
По лікувальній роботі: це перезапуск і Університетської клініки, і центру клінічної медицини, і центру стоматології. Дуже позитивні відгуки з МОЗ, що внаслідок аудиту і прийнятих керівництвом університету рішень від листопада центр стоматології зумів накопичити зароблених коштів на суму близько 200 тисяч гривень. Далі їх буде тільки більше. Ці кошти мають бути спрямовані на оснащення сучасним устаткуванням, яке ще більше підвищить якість послуг.
Також на користь університету має запрацювати й спортивний комплекс, в який у попередні роки вклали великі кошти. Він має служити та формувати здоровʼя майбутніх лікарів і наших працівників, але там є ресурс для університету отримувати додаткові фінансові дивіденди. Крім того, маємо дати лад й 20 гектарам землі, що належать медичному університету, щоб мати цей ресурс також у плюсі.
Ми також повинні в режимі реального часу реагувати на демографічні виклики, гендерну структуру випускників та потреби ринку праці.
Слід проводити оцінку з метою відкриття нових напрямків (нутриціологія, естетична медицина, реконструктивна і пластична хірургія, медична психологія, менеджмент охорони здоровʼя). Розумію й потребу підготовки військових медиків, причому за кошти держави.
Я хочу зробити так, щоб у колективу не було «складних думок», а тільки впевненість у свому керівнику, усмішки і сяяли очі від роботи; прагну зробити так, щоб кожен студент і випускник гордилися університетом і був промоутером закладу, який дав йому професію і диплом.
В одному зі своїх інтервʼю ви зазначили, що ваша мета – щоб університет став лідером в тому числі й на європейському рівні. Яким чином плануєте досягати цієї мети?
Чи це можливо? Так. Яскравий приклад – кафедра, яку я маю можливість очолювати: вона перетворилася на знаний освітній, науково-практичний, методичний центр на рівні держави. Її знають в Європі, адже доробки публікують знані світові журнали.
Ми проводимо не тільки міжнародні клінічні дослідження, але й чітку роботу у співпраці ІФНМУ з НАМН України, і ці результати мають глобальне світове визнання, є окрасою досягнень української пульмонологічної школи.
Тому хочу, щоб так говорили про весь університетський колектив – усі кафедри ІФНМУ.
Для цього потрібно розширювати мережі міжнародних партнерів, сприяти та підтримувати умови для міжнародної академічної мобільності, популяризувати досягнення, можливості та забезпечувати визнання результатів діяльності, а також проводити міжнародні конгреси, симпозіуми, конференції, форуми та виставкові заходи.
Ви вже були деякий час на посаді в.о. ректора, однак з юридичної точки зору не мали можливості приймати певні рішення. Ставши ректором, яких змін перш за все слід очікувати?
Я пишаюся кожною годиною з тих чотирьох місяців, проведених у колишньому кабінеті ректора Євгена Нейка. Я гордий за те, що впродовж цього часу зумів перезапустити роботу Університетської клініки і Центру стоматології. Працівники кажуть, що «стало легше дихати», «дякуєм, у нас на душі стало світліше».
Я радий, що зумів змінити людей, у них засяяли очі, зник страх кабінетів керівництва, а паралельно зʼявилась повага до тих, хто там всередині.
Ми разом з колективом побороли «інквізиційні» методи при продовженні контрактів, зуміли належно оцінити наукові публікації, відновити виплати тим викладачам, що тримають небо над Україною, перебуваючи в ЗСУ, знайшли порозуміння з керівниками закладів практичної охорони здоровʼя і працевлаштували сумісниками ряд науково-педагогічних працівників університету, забезпечивши таким чином доступ студентів до ліжка пацієнта, реорганізували роботу обʼєднання студентських їдалень так, як визначили самі студенти, і зробили багато іншого доброго і світлого, корисного і прогресивного.
При цьому жодних суперечностей із чинним законодавством у прийнятих рішеннях немає. Саме в цьому ключі плануємо працювати надалі.
Заступник міністра освіти Михайло Винницький нещодавно натякнув на плани щодо приєднання ІФНМУ до ПНУ. Що про це думаєте?
Справді, під орудою ректора Ігоря Цепенди Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника стрімко розправив плечі і пішов вгору, причому не тільки в створенні унікального міжнародного науково-практичного центру обсерваторії на горі Піп Іван, а й у всіх рейтингах. Потужним локомотивом в цьому процесі є і біохімічна школа ПНУ.
Але в Україні та світі загалом з давніх часів є три найшанованіші професії, які обирають люди за покликом душі. Це священник, лікар і вчитель. Власне, ці професії відповідають за формування душевного і тілесного здоровʼя нації.
То невже кожна з них не є самодостатньою і не заслуговує на окрему Alma mater? А тим паче у час турбулентності реформ як медичної, так і освітньої галузей.
Кожен з названих університетів є успішним і самодостатнім, кожен пройшов тест пандемією і війною, кожен зберіг свій кадровий та науковий потенціали й авторитет.
У час передвиборчої кампанії на посаду ректора ІФНМУ тема обʼєднання то з санаторіями, то з центром репродукції людини, то з іншим дружнім до нас університетом є вкрай болючою і збурює думки колективу. Але я, як кандидат на посаду ректора і Голова Вченої Ради ІФНМУ, прошу усіх заспокоїтися. Нам потрібна стабільність і єдність колективу.
Невже наш славний університет, маючи за плечима величезний досвід, таких патріотів, стратегів і вчених, не зможе в короткий термін при правильній стратегії розвитку, при правильному розподілі ресурсів, при вже сформованій належній оцінці публікацій у базах Scopus i Web of Science, наростити потужність власної біохімічної школи, заснованої академіком Бабенком? Я впевнений, що зможемо.
У вашій програмі є пункт про налагодження взаємодії з іншими освітніми та медичними закладами. Це означає, що до сьогодні ця робота велася недостатньо добре?
Величезний недолік щодо діяльності в напрямку міжнародної роботи – це відсутність міжнародної акредитації наших ОПП.
Це перше питання, яке я підняв на посаді в.о. ректора. І маю чітку уяву, стратегію і потрібні контакти, щоб це питання не тільки підняти, але й розвʼязати. Це повинен бути результат тісної співпраці з іншими університетами, які вже пройшли цей шлях.
Також маю на увазі й взаємодію з закладами системи НАМН України і НАН України по напрямках спільної грантової роботи та стажування викладачів. Йдеться про обмін науковими методиками, виступи знаних вчених зі світовим імʼям з лекціями для здобувачів освіти, як з боку нашого ІФНМУ, так і з їхнього у нас.
Цікавить пункт й щодо повернення та утвердження позицій і авторитету науково-педагогічних працівників. Що Ви маєте на увазі?
Ми повинні стати партнерами, а не тягарем для наших клінічних баз, яких разом є 80. Найбільша присутність в ОКЛ, яка своєю чергою є клінічною базою для 18 кафедр. На другому місці ЦМКЛ – там було 11 кафедр.
Ми повинні стати корисними для практичної охорони здоровʼя, потрібними один для одного. І це вдається зробити.
Наших науково-педагогічних працівників взяли сумісниками в ОКЛ. Так, поки не всіх, але завершаться вибори ректора й далі буде. Я за це вдячний гендиректору ОКЛ Остапу Грищуку і меддиректору Андрію Яворському.
Ми маємо повне порозуміння і велику допомогу від інших гендиректорів. Немає медичного закладу в області чи в місті, де мене б не чули, або я б не реагував чи як лікар, чи як адміністратор впродовж десятиліть на їхні потреби і прохання.
Ми повинні вкладати кошти в оснащення своїх клінічних кафедр і апаратура там має бути у спільному користуванні з практичною медициною. Цим самим підвищувати якість лікування.
Але, на жаль, в нас є чимало кафедр, де роками від університету інвестицією у їхній розвиток був подарунок на Миколая для дітей працівників. Так далі бути не може і не буде. У нас все вийде, бо вже є гарний старт, який розвернув в університеті практичну медицину від протистояння і «холодної війни» до партнерства і співпраці.
Роман Іванович Яцишин – доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, Віцепрезидент Асоціації ревматологів України, декан медичного факультету ІФНМУ.
У доробку понад 500 друкованих праць в Україні та за кордоном, пʼять раціоналізаторських пропозицій та чотири авторські свідоцтва. Належить до групи експертів МОЗ України «Кардіологічна та кардіохірургічна допомога.
Народився 25 травня 1970 року в Івано-Франківську.
Ставши ректором, які пріоритети та цілі будуть у вас?
В цілому, чому я став кандидатом на посаду ректора – бо мені справді не байдужа доля цього університету. Це не пусті слова. Загалом кажучи, я закінчив цей університет, з першого дня і до сьогодні тут працюю. Знаю всі його умови, злети і падіння.
Сьогодні, перш за все, ми повинні зберегти наш університет як структурну одиницю. Бо таким чином ми збережемо напрямок медичної освіти, яка є на сьогодні. А вона творилася ще з 1945 року і, безумовно, має свої історичні віхи та персони, які будували історію нашого університету, створили терапевтичні, економічні, хірургічні, психіатричні школи.
Якщо буде університет, то тут будуть і працівники, і студенти, при чому не тільки з нашої області.
По-друге, ми, звичайно ж, багато працюємо для того, щоб створити новий контент медичної освіти. Йдеться про реабілітацію, медичну психологію, більший акцент на хірургічні та травматологічні спеціальності.
Нашим завданням в тому числі є й збереження людей, які працюють у цьому університеті. Вони не виїхали з України, а залишилися тут. Мають досвід і хочуть працювати.
Є три категорії: старше покоління, яке ми мусимо зберегти і віддати шану, адже ці люди цього заслужили. Вони повинні мати можливість працювати. Далі – молоді люди, які своєю чергою дуже активні. Саме вони будуватимуть нову українську науку, медицину і так далі. Ми повинні дати їм освіту і роботу.
І нарешті третя категорія – середнє покоління. Вони у своєму житті вже мають деякі перемоги і можуть бути зараз дещо демотивовані. І саме на цій категорії хочу зробити акцент. Хочу дати їм можливість ще більше себе реалізувати. ці люди повинні ділитися досвідом з молодим поколінням і підтримувати старше.
Крім того, дуже хочу зберегти і примножити студентську аудиторію, тому що без студентів немає освіти, немає університету, немає майбутнього в цілому. У нас зараз немає студентів-іноземців і ми розуміємо, що ближчі два-три роки нам їх й не бачити.
Натомість повинні більше приділяти уваги українським студентам – дати їм можливість навчатися і працювати тут, в Україні. Ми повинні зацікавлювати їх новими освітніми програмами.
З обовʼязкового – ми також повинні бути затребуваними у європейському товаристві.
Тобто інтеграція європейського співтовариства повинна бути не на таких основах, що ми просимо, нічого не віддаючи в замін. Ми самі маємо бути цікавими для них, зокрема своїми науковими досягненнями, ідеями і можливостями працювати з ґрантами.
Наука повинна стати пріоритетною роботою нашого університету. Маю на увазі, звичайно ж, лабораторії, віварії, експериментальну роботу з тваринами згідно зі всіма нормами законодавства і так далі. Бо тільки біля науки виростають і навчаються.
Ще один напрямок – лікувальний. На жаль, в останні роки ми втратили взаєморозуміння з лікувальними базами. Але ми маємо бути цікаві для таких закладів перш за все тим, що наші працівники повинні бути топовими, знаковими і затребуваними.
Для того, щоб наших людей цінували і запрошували працювати в лікарні, треба по-новому завантажити роботу з навчанням, зокрема й міжнародним.
Наші працівники повинні їздити на наукові тренінги та стажування, щоб згодом принести користь практичній охороні здоровʼя.
Паралельно з тим, звичайно ж, мусимо розвивати свою Університетську клініку, яка має бути цікавою не лише в мирний час, але в час війни особливо. Відтак, ми хочемо запровадити реабілітаційні технології у нашій клініці, запровадити нові підходи до ментального здоров’я.
Поряд з тим, ми завжди маємо чути студентів, вони повинні сміливо ділитися своїми ідеями покращення наших освітніх програм, покращення функціонування наших факультетів та позанавчальної активності.
Раніше ви сказали, що середня вікова категорія дещо демотивована. Чому так і що з цим робити?
Тому що, коли людина приходить на роботу, перед нею постає завдання. У всіх різні пріоритети та бажання. І коли працівник досягає певної планки і не ставить перед собою ще вищу мету – він демотивований.
Як це змінити? Залучати їх до проєктної діяльності. Тобто, якщо ми залучатимемо просто до написання наукових статей – це монотонно. А от ґрантова діяльність якраз дуже результативна.
У своїй передвиборчій програмі ви багато говорите про міжнародну співпрацю. З трьох кандидатів, мабуть, чи не найбільше на цьому наголошуєте. Чому так? Раніше у роботі цього напрямку були прогалини?
Коротко тут складно відповісти. До повномасштабної війни, скажімо, увага до України з боку світу була далеко не такою, як зараз.
У такій ситуації, кому, якщо не нам, розвивати науку. Ми цього хочемо і прагнемо, маємо для цього потенціал, інституції, в тому числі, які можуть виконувати різноманітні завдання. Раніше Україна в цілому була не так залучена до ґрантової роботи у Європі. Зараз же навпаки ми цікаві для неї тим, що ми країна, яка воює, і нам треба допомагати не тільки збором коштів, а й такими програмами, які нас підсилюватимуть.
Ми дуже хочемо мати тут, у стінах нашого університету, дводипломну програму. Це цікаво для наших студентів. Коли студенти приходять у деканат – найчастіше, що вони запитують, це про стажування і практику закордоном. Їм хочеться подивитися як там, дізнатися, порівняти. І, відверто кажучи, коли вони повертаються до нас, то, звичайно, вражені рівнем науки і медицини в багатьох західних країнах, але й поряд з цим зазначають, що ми далеко не найгірші. У нас є потенціал для розвитку.
Серед виборців побутує думка, що з-поміж трьох кандидатів ви маєте найтісніші звʼязки з попереднім ректором – Миколою Рожком, а відтак продовжуватимете його так би мовити політику.
Як ви це прокоментуєте і, на вашу думку, чи вплине це якось на вибір електорату?
Я є деканом медичного факультету, а відтак членом ректорату. За попередні роки приймали чимало позитивних рішень і я в тому числі також за них голосував.
Я зовсім не вважаю, що попередні 12 років були провальними. Це були складні роки: ми пережили пандемію COVID-19, початок повномасштабної війни.
До того ми планували розбудовувати наукову школу, наукові парки, але не так сталося, як гадалося. Пандемія і війна дуже вплинули на активність життя у країні в цілому. Вони не могли не відобразитися на фінансовому, освітньому чи ще інших моментах.
Тому я працював на своєму місці – на місці декана медичного факультету. І я думаю, що виконував свої функції якісно. У мене добре налагоджена комунікація зі студентами, вони зрозуміли, що можуть бути почутими і мають чимало можливостей для розвитку.
Багато з них працюють закордоном не як різноробочі, а медиками, і досягають певних величин у європейських країнах.
До слова, я не представляю жодну із раніше створених команд. Звичайно, я не сам, у мене є чимало людей, які мене підтримують, але я не підтримую тісних звʼязків з жодними кандидатами: ні з минулими, ні з теперішніми. Я працюю як самостійний представник.
Я не перший рік працюю в ІФНМУ, а відтак знаю всі прогалини, які були. Святих людей немає, кожна людина має свої плюси та мінуси, в тому числі й всі наші попередники.
Завдання наступників якраз полягає в тому, щоб знати прогалини і не повторювати їх.
У мене завжди була така позиція: ніколи не потрібно критикувати і поливати брудом попередніх керівників. Їм потрібно сказати «дякую» за все набуте і на своєму шляху примножувати і досягати нових вершин.
Коли я запитала у своїх колег-журналістів, з чим у них асоціюється ІФНМУ, вони відповіли: «з корупцією». На ваш погляд, чому так?
Відверто, для мене це одкровення, тому що ми вважаємося чи не найбільш прозорим закладом освіти в Україні. І один зі здобутків, який мені хотілось би зберегти на посаді ректора, це якраз відсутність корупції.
Ви знаєте, немає жодної країни, жодної інстанції, яка позбавлена корупції на 100%. Тобто це свого роду мета, до якої треба йти все життя. Я не можу відповідати за інших, можливо, поодинокі випадки трапляються. Але якщо про них стає відомо – люди платять за це своєю посадою і репутацією.
Зараз, я впевнений, якщо запитати у наших студентів, чи є у нас «списки», кому й які бали поставити – скажуть, що немає. Бо цього справді немає.
Раніше я запитував у студентів з інших міст, чому вони обрали саме наш університет. Вони відповіли: «бо тут не беруть хабарі».
Руслан Миколайович Савчук – заслужений працівник охорони здоров’я України, кандидат медичних наук, генеральний директор Державної установи «Івано-Франквський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерство охорони здоров’я України», доцент кафедри соціальної медицини та громадського здоровʼя ІФНМУ. Народився 1 березня 1976 року в с. Микуличин, Надвірнянського району Івано-Франківської області.
За вагомий особистий внесок у розвиток охорони здоровʼя та високий професіоналізм нагороджений почесною грамотою Міністерства охорони здоровʼя.
У мене три вищі освіти за спеціальностями – лікар-лікувальник, юрист і публічне управління та адміністрування. Щиро радію, що мені вдалося освоїти стільки освітніх напрямків, адже на керівній роботі це дуже важливо. Чим більше ти знаєш, тим краще володієш ситуацією і управляєш процесом, тим швидше досягаєш успіху. Працював в органах Державної санітарно-епідеміологічної служби, де пройшов шлях від лікаря-епідеміолога до керівника спочатку районного, міського, а потім і обласного рівня.
Сьогодні працюю генеральним директором ДУ «Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров’я України», Головним державним санітарним лікарем області.
У минулому році став засновником та очолив Всеукраїнську асоціацію фахівців з громадського здоров’я, яка налічує близько пʼять тисяч членів.
Які акценти та пріоритети у розвитку вишу ви вбачаєте?
Роботи буде чимало і за багатьма напрямками. Основне – це збереження кадрового потенціалу, розвиток наукової бази. Ми маємо зробити так, щоб студенти отримували високоякісну освіту, яка включатиме велику частину практичної роботи з присутністю на клінічних базах. А паралельно будемо розширювати спектр наукових досліджень, збільшувати перелік послуг університетської клініки.
Окремо хочу сказати про плани розробки і впровадження програм та ініціатив, спрямованих на поліпшення громадського здоров’я, реабілітацію та запобігання захворюванням. Важливо посилити напрямок міжнародних партнерств, обмін практиками серед студентів та науковців.
В умовах війни важливо бути відповідальними перед нашими захисниками. Ми будемо впроваджувати цілий ряд соціальних ініціатив, а також забезпечимо доступ до всіх навчально-практичних приміщень для маломобільних осіб.
Ви єдиний з трьох кандидатів на посаду, чиє головне місце роботи не в ІФНМУ. На ваш погляд, це ваша перевага чи навпаки?
Моя перевага – великий менеджерський та управлінський досвід в охороні здоровʼя, цілеспрямованість і вміння досягати поставленої цілі. Хоча моє основне робоче місце наразі не в медуніверситеті, проте я обізнаний з його проблемами, бо також (багато років) викладаю свою дисципліну для студентів цього вишу. Маю свіжий погляд так би мовити «зі сторони», як вирішити проблеми, які до сьогодні стримують розвиток університету.
Ставши ректором, під вашим керівництвом яких змін перш за все слід очікувати?
Зміни будуть скеровані на осучаснення навчального процесу, створення конкурентної науки та високий рівень медичних послуг. І це буде можливо тільки тоді, коли багато і віддано працювати. Я готовий. Впевнений, що колектив таке підтримає.
Що думаєте про натяк замміністра освіти на приєднання ІФНМУ до ПНУ?
Звичайно, знаю про це. Впевнений, що зможу відстояти автономність ІФНМУ. Здійснюючи ті речі, про які я сказав вище, університет отримає друге дихання і поштовх до розвитку. Тоді ні про яке об’єднання навіть не йтиметься.
У вашій програмі є пункт про «забезпечення якісної медичної освіти, що відповідає найвищим стандартам професійної компетентності…». Ви також зазначаєте про забезпечення виконання ліцензійних вимог. Тобто Ви вважаєте, що до сьогодні в цьому напрямку роботи були прогалини?
Про це говорять рейтинги за попередні роки. При цьому це не є проблемою професорсько-викладацького складу. Є ряд інших обʼєктивних причин. Так, нам є до чого прагнути і над чим працювати.
Навіщо вам особисто посада ректора?
Кожна нормальна людина хоче рухатися вперед, розвиватися, ставити собі високі цілі і досягати їх. Моя ціль – реальні, а не «фасадні» зміни. Маємо чітко визнати, що поряд з великою роботою, яка проводилась у попередні роки, є дуже багато проблем.
В силу тих чи інших обставин людям з колективу робити це важко, адже людська природа така, що зміни сприймаються важко. Але без змін немає майбутнього. Я кандидую для того, щоб ці зміни і успішне майбутнє стали реальністю.
У суспільстві подейкують, що в ІФНМУ трапляються випадки корупції. Як плануєте з цим боротися?
Будемо використовувати всі можливі інструменти, щоб мінімізувати корупційні ризики. Ну і можу точно сказати, що у моїй команді немає місця тим, хто шукає можливість фінансової наживи. Для таких відповідь одна – ви мої особисті вороги!
