Андрій Левкович, кандидат економічних наук, керівник Івано-Франківської Торгово-Промислової Палати, депутат Івано-Франківської обласної ради.
Пане Андрію, ви очолюєте організацію, яка зсередини знає потреби і проблеми бізнесу.
Як зараз, в умовах війни, почуває себе український бізнес?
Якщо на початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го року в наших підприємців був певний шок і нерозуміння, як діяти далі в умовах війни, то з часом всі почали звикати до нових умов і обставин.
Я пригадую ранок 24 лютого позаминулого року… Ракети вже прилетіли в наш Івано-Франківський аеропорт. Ми опинилися в новій реальності.
Тоді ми майже припинили звичну діяльність і стали волонтерським хабом. Через нас щодня проходили по кілька фур благодійної допомоги.
Багато наших партнерів, організацій з Європи самі зв’язувалися з нами, пропонували допомогу. Чому саме до нас? Тому, що ми є прозорою та зрозумілою для світу організацією. Торгово-промислові палати є в кожній країні, тому, звертаючись до нас, люди розуміють, що звертаються до організації з відповідною репутацією і досвідом.
У перші місяці після повномасштабного вторгнення ми буквально жили на нашому складі, приймали допомогу, одразу ж з коліс фур перевантажували її в буси, які приїжджали з військових частин, з громад з лінії зіткнення, з лікарень, соціальних служб…
Допомога з Європи – це в більшості була ініціатива простих людей, європейських громадських організацій.
Нам допомагали і спілки українців європейських країн, і спілка альпіністів, військовослужбовців у відставці, офіцерські клуби, регіональні та національні торгово-промислові палати, різні професійні спільноти, великі корпорації і маленькі територіальні громади…
на фото: грамота від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного
В той час ми бачили, що наш бізнес в стані певного шоку. Найбільш актуальною послугою, серед інших, які ми раніше надавали підприємцям, стала довідка про форс-мажор.
Підприємці також стали волонтерами, змінилися їх ключові мотивації. Замість мети отримати максимальний прибуток, що є нормальним для бізнесу, підприємці найперше думали про допомогу фронту, про збереження колективу, підтримку працівників…
В нашу область релокувалися близько сотні підприємств зі сходу України та кілька торгово-промислових палат. Ми допомагали чим могли, ми відчували цю нашу спільність і єдність…
Але поступово все більше ми поверталися до своєї звичної роботи – надання певних послуг нашому бізнесу і підприємцям, особливо орієнтованим на зовнішньоекономічну діяльність, обміном делегацій з європейськими країнами, грантовій підтримці нашого бізнесу.
Чи можете навести приклад таких проєктів?
Їх немало. Скажімо, в листопаді минулого року наша делегація, до якої входили підприємці креативних і крафтових індустрій, з торговою місією відвідала чеське місто Брно.
Такий проєкт став можливим за грантової підтримки програми міжнародної співпраці «EU4Business: відновлення, конкурентоспроможність та інтернаціоналізація МСП», яка спільно фінансується Європейським Союзом та урядом Німеччини, а стратегічним виконавцем програми є німецька федеральна компанія GIZ Ukraine.
В Чехії наші підприємці мали багато зустрічей з місцевими підприємцями, з представниками бізнес-асоціацій та регіональної влади.
Ми представили чеським партнерам наші підприємства, їх експортні можливості та варіанти спільних проектів та інвестицій.
на фото: із Головою Сенату Чеської Республіки Мілошем Вистрчілом
Запросили чеських друзів до проєктів в Україні. Адже ми переконані, що після нашої перемоги саме в Україні відбуватимуться найцікавіші події як в бізнесі, економіці, так і в соціальних, екологічних, світоглядних проєктах.
Трішки раніше ми брали участь в міжнародній виставці в Брно, де представляли стенд Івано-Франківщини.
Інший наш контакт, – з торгово-промисловою палатою Східної Фрізії та Папенбургу, реалізувався підписанням в цьому місяці в приміщенні Посольства України в Німеччині Угоди про партнерство.
В лютому минулого року наша делегація відвідала місто Емден, де і розташована названа регіональна ТПП. Ця поїздка і реалізувалася в підписання угоди, а зараз ми чекаємо на відвідання німецькими підприємцями Івано-Франківська.
Така ж угода підписана з торгово-промисловою палатою Дрездена.
на фото: Підписання угоди про співпрацю між Івано-Франківською ТПП та Палатою Східної Фрізії та Паренбургу (в Посольстві України в Німеччині)
Багато проєктів за підтримки міжнародних організацій ми маємо в Україні – щодо підтримки релокованого бізнесу, збереження робочих місць та бізнесів, міжрегіонального співробітництва, підвищення експортних можливостей наших підприємств, різного роду навчальних програм та інше.
Івано-Франківська торгово-промислова палата має широкі зв’язки із бізнесовими організаціями Європи. Україна в минулому році стала кандидатом до Євросоюзу, а нещодавно оголошено про початок переговорів про наш вступ у ЄС.
Яким буде, на вашу думку, шлях України?
Так, нещодавно, 14 грудня, саміт лідерів країн ЄС прийняв рішення про початок переговорів з Україною про вступ у ЄС.
Навіть з того, які були труднощі, щодо прийнятого рішення, ми бачимо, що Євросоюз – це організація, де попри загальну політику, панує певна конкуренція між країнами, між європейськими політичними силами. Це конкуренція за ринки, за різноманітні квоти і обмеження, за бюджети і інше.
Рада ЄС ще у 2022-му році, після початку повномасштабного вторгнення, схвалила для України регламент щодо режиму безмитної торгівлі між ЄС та Україною.
В червні поточного року він продовжений ще на рік, до червня 2024-го року. Проте, ми бачимо, що не все так просто. Блокування нашими сусідами транспортних коридорів, які сьогодні, з приходом нового польського уряду, вже розблоковані, – це не єдина ознака конкурентної ситуації.
на фото: Івано-Франкіаська ТПП – місце проєктів, зустрічей, конференцій місцевого бізнесу
Так само і щодо переговорів про наш вступ в ЄС – це не буде формат абсолютно дружної бесіди і бажання всіх сприяти нам. Це будуть все ті ж конкурентні, але при цьому «здорові» і чесні суперечки, дискусії, компроміси і домовленості.
Україна на цих переговорах повинна, як кажуть, вимагати для себе неможливого, щоб досягти максимального. Такі реалії. Світ такий є – ринковий, конкурентний. Навіть в межах Євросоюзу.
Наведу такий приклад. В складі делегацій нашої Палати, країни ЄС відвідують наші підприємці. Такі поїздки для підвищення експортних можливостей нашого бізнесу часто відбуваються за грантові кошти ЄС. Але на рівні країн і громад, попри зовні дружне ставлення, ми відчуваємо нотки конкурентності. Кожна країна дбає про зовнішні ринки для свого бізнесу та про зовнішні інвестиції в свою країну.
Це норма, мусимо це розуміти. Попри весь альтруїзм до нас цивілізованого світу в умовах зовнішньої агресії, світ завжди був, є і буде конкурентним. І ми повинні бути сильними, наполегливими і послідовними в цій конкурентності…
Яким ви бачите наш розвиток? Адже відомо, що ми зараз економічно не дотягуємо до мінімального рівня економічних і соціальних показників країн Європи.
Нам потрібна експортна модель зростання. Але ми не повинні бути сировинною базою Європи, мусимо поборотися за право розвивати високотехнологічні галузі з високою доданою вартістю – експортувати не лише соняшник, зерно, кругляк і руду, і навіть не тільки продукти, меблі, металеві вироби, а й високотехнологічні вироби. Ту ж сучасну зброю, продукцію креативних галузей економіки. Важливо також розвивати роботу по давальницьких схемах.
Нам треба розвивати внутрішній туризм для гостей з Євросоюзу.
Нещодавно в мене була суперечка зі ЗМІ щодо гірськолижного курорту Свидовець.
Лише один такий курорт може «привезти» в Україну щороку кілька мільярдів євро! Не кажучи вже про розвиток депресивних гірських територій і громад.
Звісно, що в таких проєктах необхідно дбати про природу, мінімізувати вплив на довкілля. Натомість, ми бачимо тут часто лише агресивний спротив, який, не виключаю, підживлюється все тим же конкурентним середовищем індустрії європейського гірськолижного туризму…
Скажу так, – нам треба максимально зробити ще до вступу в ЄС, бо після вступу ми в багатьох питаннях будемо вже обмеженими.
Це вікно можливостей до вступу варто використати максимально.
на фото: гість Івано-Франківської ТПП – торгова радниця посольства Австрії в Україні Габріеле Газельсбергер
Ми розуміємо, в якій стартовій точці знаходимося. А які цілі ми повинні ставити для економіки України в рамках майбутнього вступу в ЄС?
Ми повинні розуміти, що стартові умови у нас не найкращі. Ми є країною «перехідної економіки», в нас ВВП на душу населення близько 4 тисяч доларів на рік. Це дуже скромний показник. І от у нас є завдання піднятися до рівня «економік, що розвиваються» – а це вже показник втричі більший – 12 тисяч доларів ВВП на душу населення.
Розрахунок показує, що, якщо ми хочемо досягти цього рівня за десять років, то мусимо забезпечити ріст ВВП щороку на 7-8%.
Але ми ж хочемо цього швидше, ніж за десять років? Тому наші дії і кроки повинні бути нестандартними, навіть парадоксальними. Але заможний і успішний Євросоюз, відверто, не дуже любить швидкі і не до кінця зрозумілі експерименти… І от наше завдання на цих переговорах з ЄС – отримати найкращі з можливих умови.
Ще одне. Всім зрозуміло, що після вступу в ЄС Україна потребуватиме великої частки, десятків мільярдів євро, фінансування з бюджетів ЄС на відновлення інфраструктури, інвестиції в різні галузі економіки, соціальну сферу. Подібну підтримку свого часу отримали країни Східної Європи, зокрема Вишеградської четвірки та країн Балтії. І зараз вони побоюються, що аналогічні програми для України будуть мати наслідком обмеження фінансування саме для країн Східної Європи…
Наступна наша проблема – це показник перерозподілу державою ВВП. Світовий досвід демонструє, що найдинамічніше розвиваються країни, в яких цей «відсоток держави» є меншим як 30%, а ще краще близьким до 20%, як в США чи Китаї. Чим менший цей відсоток, тим динамічніший ріст економіки. В нас перед повномасштабним вторгненням цей показник сягав майже половини ВВП – до 45%. Зараз, не виключаю, ще більший…
В нас є багато внутрішніх проблем – до прикладу, це проблеми з верховенством права і не надто сприятливим регуляторним середовищем, особливо для малого і середнього бізнесу, корупції, в тому числі на місцевому рівні…
Ми це бачимо, оскільки постійно контактуємо з бізнесом, надаємо послуги, лобіюємо інтереси підприємців.
Невже все так сумно та погано в нас?
Знаєте, я вірю в наші можливості. Вже зараз ми виглядаємо багато в чому дуже динамічними. В нас є прекрасні приклади успіху, які позитивно дивують наших європейських партнерів – Дія, Монобанк, Нова Пошта… і подібні сучасні високотехнологічні державні та бізнесові проєкти демонструють наш потенціал.
В нас добре розвивається альтернативна енергетика.
Попри всі труднощі, я вірю, що після нашої перемоги все найцікавіше в Європі відбуватиметься саме в Україні.
Але зараз всі наші думки і зусилля повинні бути спрямованими на перемогу, на припинення війни.
Всі наші бюджети – від територіальних громад і до обласного та державного, повинні стати «бюджетами перемоги».
Натомість, як депутат обласної ради, я бачу, що не всі зусилля скеровані в такому напрямку. Ми і далі фінансуємо наші неефективні комунальні підприємства, які вже стали такою собі «раковою пухлиною» для обласного бюджету.
Є питання і до деяких сумнівних обласних програм, які, м’яко кажучи, «не на часі». І це суми на десятки і сотні мільйонів гривень, при цьому «на фінансування заходів Регіональної цільової програми надання шефської допомоги військовим частинам ЗСУ» обласний бюджет передбачає лише 1,5 млн гривень.
Це все викликає в мене відповідні емоції щодо тих, хто в теперішніх умовах плутає пріоритети.
Безумовно, ми повинні зберігати робочі місця. Підприємства повинні працювати, платити податки, наповнювати бюджети. Але, якщо підприємство, скажімо, виробляє бруківку, яку купляє громада для благоустрою, то це підприємство може перепрофілюватися і виробляти якісь бетонні конструкції для будівництва оборонних укріплень, які вкрай необхідні на лінії зіткнення з окупантами. Швейні підприємства можуть шити одяг для військових. І так далі.
Таким мало б бути мислення наше зараз. Всі можливості, на всіх рівнях, на всіх фронтах: бойовому, економічному – для перемоги.
Але попри всі труднощі, ще раз – я вірю в Україну. Після нашої перемоги, на досягнення якої мусимо скерувати всі наші зусилля, ми можемо стати не лише економічно успішною країною, а й запропонувати світові нову раціональність, нову етику.
