Голову громадської організації “Еко-Галич”, науковця, співавтора “Червоної книги Прикарпаття” Володимира Бучка знають не тільки в Івано-Франківській області, а й далеко за межами України як активного еколога, захисника природи та автора цікавих екологічних проєктів.
Зараз науковець втілює один з чи не найцікавіших екопроєктів на території України, який направлений на відтворення і збереження унікальних лучно-степових екосистем Касової гори шляхом контрольованого випасу, сінокосіння та інших заходів, а також створення найбільшого в Україні центру реабілітації та реінтродукції диких тварин.
Володимир Бучко розповів про проєкт, відновлення екосистеми та реабілітацію диких тварин, йдеться на фейсбук-сторінці “Вісник Бурштинської громади”, повідомляють Вікна.
— Пане Володимире, розкажіть про проєкт, який втілюється вами на Касовій горі.
— Громадська екологічна неприбуткова організація “Еко-Галич Eco-Halych: Wildlife Rehab Реабілітація дикої природи» разом Бурштинською міською радою, за сприяння міжнародного фонду IFAW (INTERNATIONAL FUND FOR ANIMAL WELFARE, INC. — Ред.) восени цього року розпочали на території Касової гори втілення дуже амбітного екологічного проєкту, який направлений на відтворення і збереження унікальних лучно-степових екосистем Касової гори шляхом контрольованого випасу, сінокосіння та інших заходів, а також створення найбільшого в Україні центру реабілітації та реінтродукції диких тварин. Наразі триває втілення першого етапу.
— Що у ньому заплановано та що вже втілено?
— На початку роботи ми організували наукову експедицію, за підсумками якої були написані наукові обґрунтування та розроблені методичні рекомендації з відтворення і збереження екосистем Касової гори та створення центру реабілітації диких тварин. На початку вересня, за сприяння депутатського корпусу Бурштинської міської ради, було дано старт цьому проєкту. Вже сьогодні можемо звітувати про спорудження першого вольєра для травоїдних тварин на площі 23 га і перевезення на Касову гору 8 тварин (в тому числі із зони бойових дій. — Ред.). Також уже сформовано необхідний на сьогодні персонал доглядачів на посаді звірівників і триває облаштування пішохідного еколого-освітнього маршруту.
— Тобто там вже є тварини?
— Так, там є сарни, привезені нами із різних куточків України, муфлон, випущено зайця. Зараз займаємось перевезенням туди і представника виду дикого коня Пржевальського — кобили, котра більше року перебувала на території КП КНП СК “Бурштин” на так званому “малому трав’яному полі”, яке не використовувалось.
— Які ще тварини будуть там, звідки вони візьмуться і скільки їх буде?
— Це реабілітаційний центр. Туди звірів ніхто не буде купувати і не буде формувати колекції, як це роблять зоопарки. Ми будемо брати тих звірів, яких нам пропонуватимуть і які підходитимуть під наукову мету проєкту. Також зазначу, що виключене розмноження цих звірів з метою їх подальшого перепродажу чи ще чогось.
— Яких науковців залучали до розробки Проєкту?
— Оскільки першочерговим завданням будь-якого науковця, а тим паче еколога, є не нашкодити природі, а зберегти і відновити, то у розробці Проєкту по Касовій горі, зокрема у експедиціях, брали участь колишній начальник відділу, що займався копитними тваринами у заповіднику “Асканія Нова” Вікторія Смагаль, по дрібних ссавцях нам допомагав науковий співробітник Інституту зоології ім. Шмальгаузена (м. Київ) кандидат біологічних наук Михайло Русин, який якраз спеціалізується по ховрахах, хом’яках, сліпаках та інших дрібних ссавцях. Дуже допомогла сильна група ботаніків, очолювана доктором біологічних наук Іллею Чорнеєм. Вони нам усе обґрунтували і чітко написали, скільки тварин і яких видів можна утримувати на виділеній території.
— Загальна площа виділеної землі на Касовій горі 71 гектар. Наразі ви говорите про вольєр на 23 гектари. Що буде далі?
— То буде три капітальних вольєри, але наступні два ми будемо споруджувати у наступних етапах. Зараз наше основне завдання — завершити перший етап робіт і відзвітувати перед фондом. Тільки тоді ми зможемо продовжити залучати кошти на втілення наступних етапів.
— На початку розмови ви говорили про наукові обґрунтування та методичні рекомендації…
— Власне за цими документами ми і продовжимо роботу надалі. Адже, за проєктом науковців, цей 71 гектар поділений на зони: господарську — приблизно 5 га, зону регульованої рекреації, де можна, окрім іншого, влаштовувати піші та вело маршрути, а також маршрути для електроквадроциклів, та зону регульованої заповідності. Ця зона є найбільшою і вона поділена на 4 підзони: перша — підзона строгої заповідності, де заборонена будь-яка діяльність. Вона невелика 1,2 гектари; друга підзона — найбільша — це зона помірного випасу тваринами. Вона займає більше 40 гектарів. У цій зоні можна випасати диких тварин у певні періоди — з початку червня і до кінця осені. Звичайно то мусить бути певна обумовлена проєктом кількість тварин. Не можна там загнати стадо коней, котрі все знищать. Третя зона — зона інтенсивного випасу. Це така ділянка, на котрій є багато інвазійних видів (шкідливих. — Ред.). Там може бути багато тварин довгий час для того, щоб знищувати ці шкідливі трав’янисті рослини і чагарники, вигризати та випасати їх. Адже, як відомо, на нашій Касовій горі зараз є багато шкідливих видів рослин, які її знищують. Зокрема це молінія, золотушник канадський, стенактис, через які наш заповідник втрачає своє наукове та природоохоронне значення. Четверта зона — зона сінокосіння. За думкою науковців, там бажано не випасати, а косити. Там можна тварин тримати після випасу.
— Тобто звірі — це не головне?
— Так. Першочергове завдання — зберегти ту екосистему, котра у нас є на Касовій горі. Скажу відверто, такого більше у Європі немає. Адже тільки у нас зберігся той еталон західноукраїнського степу, котрий роками привертає увагу спеціалістів, але вже починає втрачати свою цінність. У загальному це 136 гектарів площі Касової гори. З них 65 гектарів включено в склад Галицького національного природного парку, як абсолютна заповідна зона без вилучення у землевласників, тобто у Бурштинської міської ради. Але, на думку науковців, ця абсолютна заповідність зовсім не допомагає, а тільки шкодить. Адже у цій заповідності вона щороку горить, заростає чагарниками та інвазійними видами.
— До слова, а що робити із тим, що вона горить?
— Накопичення легкозаймистої трав’яної підстилки є причиною щорічних пожеж. Також, щільний пласт відмерлої фітомаси має негативний вплив на вегетацію деяких рідкісних представників флори. Ну у нашому випадку то добре, що вона горить. Адже саме після пожеж відбувається інтенсивна вегетація багатьох рідкісних видів рослин. Із занепадом тваринництва, як у приватному секторі, так і у господарських спілках, територія Касової гори майже не використовувалася для випасання і сінокосіння, тому почала заростати чагарниками та експансивними трав’яними видами. Раніше — старші люди ще пам’ятають — на Касовій горі паслися тисячі овець. Нині ті всі види рослин, що були досліджені ще, як кажуть, “за поляків”, науковцями Шимоном Вердаком та Романом Кунце, також знайдені, проте зникли деякі види тварин. Але більшість рослин знаходяться у депресивному стані.
— Які тварини зникли?
— Наприклад ховрах крапчастий (у народі «суслик» – ред.). Їх тут були сотні, місцеві жителі ходили водою заливати їх нори, щоб позбутися. Але вони живуть на пасовиськах. А пасовиська в Україні зникають, тож і ховрахи зникли. Як і байбаки. Треба, щоб угіддя випасались.
— Ви говорили про багатовекторність проєкту.
— Власне сказане вище — це і є перший вектор — збереження екосистеми.
Другий вектор проєкту — створення найбільшого в Україні реабілітаційного центру для диких тварин. Тож маю надію, що скоро у Бурштинській громаді буде найбільший реабілітаційний центр для реабілітації та реінтродукції диких тварин. Реінтродукція – повернення в звичне природне середовище.
Третій вектор проєкту — екологічна освіта. Адже Касова гора — це величезний музей західноукраїнського степу під відкритим небом. На горі ростуть вісім видів диких орхідей, там є безліч видів диких рослин, степових рослин, яких вже неможливо знайти більше ніде. Є різні види тварин, ссавців, птахів, величезна кількість комах. Там є звір, якого більше ніде в Україні немає – сліпак подільський або земляний песик. Ми його відшукали десь два роки тому і зараз він занесений до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, Європейського червоного списку і до Червоної книги України як недостатньо відомий вид. Раніше їх було багато. Земляний песик — це народна назва. Його так кликали люди, коли цей песик був широко поширений. Їх знищували, вважали шкідниками. Доборолися до того, що він повністю зник. Хочемо розказувати про нього відвідувачам Касової гори, знайомити із його життям. Невеличкі колонії сліпака є ще за 560 кілометрів звідси на Схід.
Четвертий вектор проєкту — екотуризм. У нас є що показати. Звичайно нині війна і всім не до того, але ви знаєте, що окрім Касової гори у нас є Бурштинське водосховище, де ми досить успішно почали розвивати орнітологічний туризм, у нас є багато цікавих туристичних напрямків, які можна об’єднати і реалізувати у громаді.
— Як вдається знаходити ресурси для такої роботи?
— У більшості спонсорувати такі роботи погоджуються тільки міжнародні фонди. Це все треба науково обґрунтовувати, писати, показувати, презентувати. Особливо важко зараз це стало у часі війни, коли треба зацікавити фонди вкладати кошти у проєкти в країні, яка воює. Але вірю, що ми все зробимо правильно і після першого етапу будуть наступні і весь проєкт повністю згодом буде втілено у життя. Шукаємо партнерів і спонсорів усюди — у Польщі, у Румунії, інших країнах…
— Розкажіть ще як воно все буде організовано для відвідувачів.
— Найперше, що я пообіцяв депутатам міської ради, – ми не будемо робити платним вхід. Це все буде безкоштовно. Але бажаючі будуть мати можливість задонатити громадській організації, котра опікуватиметься заказником і надалі. Також скажу, що відвідати наш заказник на Касовій горі можна і сьогодні, але оскільки звірів там ще мало і не до кінця влаштовано туристичні доріжки, то їх побачити практично нереально. Маю надію, що проєкт розвиватиметься і у скорому часі все буде набагато цікавіше. Нам вже телефонують із пропозицією забрати звірів із різних куточків України, іноді із зон, котрі межують з зонами військових дій. Тому на все потрібен час.
— Чи важко втілювати такі проєкти в час війни?
— Воно ніби і не важко. І є фонди, які й досі готові фінансувати такі заходи. Але не завжди є час. Адже сьогодні першочергове завдання — захист рідної землі. Тому нині я на службі у ЗСУ. Другого березня виповниться два роки, як я на службі. Тож практично немає часу. Але вірю в те, що скоро все закінчиться, ми переможемо і у нашій державі все зміниться.
