Як долати бар’єри між тими, хто повертається з фронту, і тими, хто не був на війні, – про це днями говорили в Urban Space 100 під час дискусії «Реінтеграція ветеранів. Як зменшити соціальну дистанцію між військовими та цивільними». Серед учасників події були воїни, що проходять лікування в обласній клінічній лікарні, а також лікарі, психологи, митці.
Про це пише «Галка» з посиланням на Івано-Франківську обласну лікарню.
«Чи готові люди почути і зрозуміти, що на фронті воїни пережили якісно інший, межовий досвід? Чи хоче суспільство прийняти на себе частину емоційного тягаря захисників і розділити його?» – ці питання обговорювали учасники дискусії та присутні.
На думку психіатра, завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології ІФНМУ Михайла Пустовойта має бути створений суспільний дискурс та законодавча база. Коли військові побачать, що суспільство визнає їхній вклад, їхню жертву і хоче їм віддячити – це зруйнує бар’єри і військові будуть готові йти на контакт, звертатися до соціальних і психологічних служб.
“Центральна ідея, – каже Михайло Пустовойт, – створити інклюзивне середовище, у якому кожен військовий міг би знайти своє місце. Наприклад, варто створити Центр професійної підготовки, щоб люди, які втратили можливість працювати за своїм попереднім фахом, могли б здобути іншу професію, заробляти гроші та бути повноцінними суб’єктами суспільства”.
Створювати спільноти для допомоги військовим та їхнім родинам, розвивати такі соціальні майданчики у кожному місті пропонує Андрій Дашкевич. Воїн втратив на війні ногу, чекає на протезування. Його зачіпають вислови на різних інформресурмах на кшталт «ми вас туди не посилали», «я на війну не підписувався» тощо. Натомість зменшити бар’єри допоможе запит на підтримку військових від суспільства.
Військовослужбовець, командир підрозділу аеророзвідки Андрій Смоленський прийшов обговорити тему адаптації військових до цивільного життя разом з дружиною Аліною. На війні він втратив очі та руки. Попри те, розмірковує, чим би міг бути корисним своїм побратимам.
Андрій застерігає від того, аби проводити межу між військовими і цивільними. Каже, що більшість людей, які не є кадровими військовими, але взяли зброю і захищають країну, – це ті ж цивільні люди, готові по війні одразу ж повернутися до звичайного життя.
“Тих, хто приходить з війни, варто сприймати, як нормальних людей, які є героями і заслуговують на величезну повагу, але на таку ж повагу заслуховують і інші герої цієї війни, як-от лікарі”, – каже Андрій.
Застерігає від жалості до воїнів, які мають важкі травми, натомість закликає до співчуття, бо це «той мотор всередині, що веде до дій» і «робить нас людьми».
Що треба? Давати повагу, прийняття і скидки: якщо людина здається неприємною, дратується – варто згадати, через що їй довелося пройти.
Є у Андрія Смоленського і гостре питання, з яким не наважується звернутися навіть до друзів: якщо цивільна людина не пішла на фронт, якщо зараз не йде на фронт – чому так? Каже, що не хоче засуджувати, але хоче зрозуміти, «у чому різниця між нами».
Лікар-комбустіолог і пластичний хірург Микола Пилипів розповідає про складні поранення, з якими мають справу в опіковому відділенні, і що суспільству слід вчитися реагувати на військових з тими чи іншими травмами. І що переважно це набагато адекватніші пацієнти, ніж цивільні. Готові долати труднощі та підбадьорювати одне одного.
Додамо, що для порозуміння та суспільної комунікації професор Михайло Пустовойт вважає за доцільне залучати митців. Адже, каже він, людям легше буде сприймати історії пацієнтів, які б втратили певну персоніфікацію і були розказані за допомогою різних видів мистецтва.
Як писала “Галка”, у Франківську воїнам, які лікуються після поранень, передали Вифлеємський вогонь миру (ФОТОРЕПОРТАЖ)
