На околиці села Новий Мізунь є овеча ферма «Дубовий кут». Це те місце, куди варто поїхати туристам та й навіть жителям Івано-Франківщини, адже тут є на що подивитися і що посмакувати.
Люди далеко від цивілізації навчилися робити елітні сири, пишуть Версії з посланням на Гуцулендію.
Овець на фермі тримають уже близько 6 років, спочатку господарі робили продукцію для себе, потім почали виготовляти м’які сири і поступово асортимент продукції збільшували. На даний момент тут виготовляють 9 видів сиру, масло та ковбасу. Все з овечого м’яса та молока.
«Наша ферма є високогірна і електрифікована. Це відрізняє її від багатьох інших. У нас тут не звичайні вівці, а французької породи «лакон». Вівці такої породи відрізняються молочністю і м’ясом. Вся молочна і м’ясна продукція не мають специфічного запаху», – розповідає власниця ферми пані Оксана.
Овець доять спеціальними французькими доїльними апаратами і за день з однієї вівці отримають від 1,5 до 2 літрів молока. Жінка каже, що це дуже хороший показник для вівці. Найдорожчими є три види голландського сиру: манчего, пекоріно та мізунський (за авторським рецептом власниці ферми).
«Увесь сир дозріває у погребі. Чим довше він зберігається тим кращі має властивості. І відповідно на нього більший попит. Для повної ферментації сирам треба до трьох місяців часу. Через три місяці це вже є молодий сир, якщо він зберігався пів року – це вистояний сир і до року він старіється. А після року зберігання в погребі цей сир вже має кращий, виражений смак», – наголошує пані Оксана.
Погріб у якому вистоюються різні сорти сиру зроблений з каменю, в ньому є стала температура і вологість. Там немає електрифікації, а витяжка – природня. Щоб пліснява не потрапила в середину сиру, його покивають спеціальним харчовим латексом.
«Латекс ми вибирали різного кольору: жовтий, червоний та чорний. Всередині сир білого кольору, а от ззовні кольоровий. Це особливо цікаво туристам і мені легше орієнтуватися. Наприклад, я знаю, що пекоріно – це жовтий, манчего – чорний, і мізунський – червоний», – зазначає господиня.
Овеча ферма – це сімейний бізнес. Пані Оксана має трьох помічниць, які допомагають з туристами та приготуванням страв, але сир готує тільки вона одна, цю справу не довіряє нікому. А її чоловік працює разом з вівчарами.
«У нас немає старших чи молодших. Коли щось треба зробити то ми стаємо і всі разом радимося. Нема такого, щоб я роздала всім завдання і мусять виконувати, ми все робимо на одному рівні», – каже пані Оксана.
Окрім овечої ферми туристи ще мають можливість побачити музей, який подружжя зробило з батьківської хати.
«Це хата батьків мого чоловіка. Вона була в селі Старий Мізунь. Ми її розібрали, привезли і тут знову зібрали», – розповідає жінка. У хаті є старовинний бойківський одяг, вишиті рушники, колиска, знаряддя праці, тощо.
