Волонтерська ініціатива СпівДія.Одяг у Франківську працює більше року. Команда переселенців спочатку відкрила соціальну крамницю для тих, кого війна вигнала з рідних домівок, а тепер допомагає необхідними речами, одягом та предметами гігієни всім франківцям – вимушеним переселенцям і вразливим верствам. Про оновлену “Крамничку доброти” та волонтерський хаб, який на базі крамниці розвивають учасники СпівДії, розповіла координаторка ініціативи Ірина Ротар.
Простір допомоги
“Поїхав глянути на сад – так багато яблук цього року. Могилки поправив – і назад. Бабка моя щодня стогне: поїхали додому. А куди поїдеш, як прилітає: не вулиця, а воронка на воронці”, – сивий чоловік показує жінкам фото з телефона. “Ви теж з Херсонщини?” – до них приєднується старша пані й молода мама з візочком, які вийшли з дверей крамниці. “СпівДія.Одяг” – пояснює табличка над входом. Біля дверей людно, кілька груп людей жваво спілкуються. Видно, що більшість знаються між собою.
І всередині яблуку ніде впасти: хтось оглядає одяг, перебирає вішаки. Хтось розбирає взуття та іграшки на етажерках. До столу, за яким щось нотує жінка, – черга. “Люди реєструються”, – пояснює Ірина Ротар.
Ірина – незмінна координаторка ініціативи СпівДія.Одяг, що допомагає вимушеним переселенцям у Франківську, розпорядниця у соціальній крамниці, де акумулюють допомогу.
Читайте: Не хочу брати багато, може, скоро додому. Як франківська СпівДія одягає переселенців
Ще минулої осені крамниця переїхала з центру міста у мікрорайон. Тепер Молодіжна, 52 – своєрідний центр притягання.
“У нас тут маленький простір, але це як наше гніздечко, – каже Ірина Ротар. – Почали називати його “Крамничка доброти”, тому що до нас люди приходять не тільки взяти необхідні речі, а й побачитися, поговорити, поділитися новинами з дому – часто з окупованих територій…”
Ірина знає історії десятків людей зі статусом ВПО, які живуть у Франківську. Розповідає, що дехто спробував повернутися додому, але знову приїхав, бо там постійні обстріли. Є сім’ї, чий дім у більш-менш безпечних деокупованих містах і селах, але вони все одно повертаються до Франківська, щоби, наприклад, лікувати дітей. І весь час прибувають ті, хто тільки-но виїхав з окупації або з населених пунктів на лінії фронту. Люди, як і раніше, на початку великої війни, шукають, де жити, що їсти і у що вдягнутися. “Пройшов рік повномасштабного вторгнення, а ми закриваємо ті самі першочергові потреби”, – каже Ірина.
До потреб вимушених переселенців у “Крамничці доброти” доєдналися потреби мешканців Франківська, які також опинилися у критичних ситуаціях. “Ми почали обслуговувати франківців. Допомагаємо малозабезпеченим, людям у скрутних обставинах. От заходить до нас дідусь – чистенький, поголений. А одяг на ньому вже зовсім негодящий. Дівчатка, просить чоловік, можна, я у вас куртку візьму? Та, звісно, можна! З таких випадків все і почалося”, – пригадує волонтерка.
Коли слово важливе
Правила допомоги незмінні: переселенці звертаються у “Крамничку доброти СпівДія.Одяг” з довідкою ВПО, всі решта – з довідками про соціальний статус, як-от “малозабезпечені” чи з інвалідністю. Плюс посвідчення особи. Після реєстрації можуть вибрати собі потрібні речі. Якщо чогось немає, залишають запит – і волонтери намагаються знайти потрібне.
“Ми не бюрократи і завжди йдемо назустріч людям: бабуся прийшла – просить взуття, ми допомагаємо підібрати і тільки потім цікавимося, хто вона, яка в неї проблема. Вже потому довідки, соцзахист і таке інше. Люди опиняються в різних обставинах: без дому, хворі, одинокі – і дуже часто соромляться того, що в біді. Якось по одяг прийшла самотня франківка, колишня вчителька. Не хочу, каже, щоби знайомі знали, в якій я потребі”, – розказує Ірина. І додає, що всіх учасників волонтерської ініціативи об’єднує в цьому проєкті розуміння, яка важлива в допомозі повага до інших людей.
“Можна сказати, відчула на собі, – пригадує координаторка. – Коли 29 березня минулого року з мамою і бабусею приїхали до Франківська, нас скерували в ліцей №7. Ми виїжджали з окупованого Рубіжного, це Луганщина, просто з-під вогню, без нічого, голі-босі. В ліцеї мене зустріла жіночка: задовбали, каже, ці вепео, хай собі купують, їм держава платить! Так, нам держава платить на все про все по 2000 грн в місяць. Коли вона так сказала, я все залишила, пішла і більше не поверталася…”
Ірина Ротар каже, що саме той випадок спонукав її почати допомагати іншим, насамперед таким самим вимушеним переселенцям. “Але міг і зламати, – говорить волонтерка. – Тому ми стоїмо на принципі людяності. І пам’ятаємо, що кожне слово важливе: може допомогти вистояти, а може забрати останню надію”.
Об’єднуватися, щоби ділитись
Волонтери винаймають приміщення для “Крамнички доброти” та складу. Нещодавно ініціативу підтримала франківська платформа “Тепле Місто” – надала грант на оплату приміщення. “Вистачить на деякий час”, – показує склад, який треба утримувати, Ірина.
СпівДію у сплаті оренди також підтримує місцевий підприємець, який раніше надавав локацію під соціальний магазин в центрі міста. “Дуже сподіваємося на співпрацю й надалі, бо без підтримки магазин безкоштовного одягу закриється. Нам постійно треба оплачувати доставку речей, канцелярію, комунальні послуги. Щоби привезти партію одягу зі Львова, ми платимо близько 3000 грн за пальне”, – ділиться координаторка.
Волонтери намагаються заробляти тим, що під руками, – так перекривають частину витрат. Сортують одяг і той, що не годиться носити, здають на переробку. “Ми самі шукаємо кошти, щоби крамниця працювала. Стараємося, щоби речі, непридатні до використання, все одно були десь задіяні. Ще здаємо картон, і ці гроші також ідуть на утримання магазину”, – показує волонтерка стос відібраного.
Ірина веде магазином і зупиняється біля стелажа з речами домашнього вжитку. Постіль, рушники та посуд – це найчастіше питають люди. “Нам сильно допомагають франківці, – продовжує вона. – Телефонують і питають: мої знайомі до вас приносили дещо, можна і я поділюся? Для нас це як скарб. Недавно жіночка принесла багато ложок і виделок, і це саме те, що тоді було потрібно людям, які приїхали з окупації…”
Великий запит на каструлі, сковорідки, тарілки, склянки, горнята. А ще на взуття – доросле і дитяче. Та українські книжки. “Це ті гострі потреби, які не можемо самотужки закрити”, – каже Ірина. Тому час від часу волонтери оголошують збір, найчастіше – на дитячі книжки та іграшки.
“Діти в захваті, коли є книжки і їх можна собі взяти. Спостерігаю, як вони їх вибирають. Такі емоції! Часто приходять з батьками власне по книжки. Є дівчинка, яка щотижня у нас з мамою: чи є нові книжечки? Якось я її спитала: ти сама читаєш Так, гордо відповідає, сама! Я вже, каже, вмію сама читати українською мовою!” – переповідає Ірина Ротар.
Ірина просить обов’язково згадати франківку, яка принесла багато класних дитячих книжок і величезний оберемок іграшок – цілий місяць у “Крамничці доброти” панувала радісна атмосфера. “Велика дяка і шана людям, які діляться”, – прикладає руку до серця розпорядниця.
Щоби відповідати на запити і збирати необхідне, волонтери СпівДія.Одяг комунікують з іншими волонтерськими організаціями, благодійними фондами. Серед дружніх проєктів, які постійно діляться предметами гігієни та гуманітарною допомогою, а також підкладають плече в різних ситуаціях, – ГО “Авокадо” та Спілка волонтерів Прикарпаття.
“Наш головний напрям – “Крамничка доброти”, але хотілося би більше допомагати, щоби люди-ВПО та люди в кризових ситуаціях були ширше інтегровані в спільноту, де живуть”, – зазначає Ірина Ротар.
Волонтерський хаб як мета
Перший грант став для франківської СпівДії стимулом не тільки продовжувати, а й розширити діяльність. “Багато запитів, які не стосуються речової допомоги. Тому ми працюємо як волонтерський центр: зібрали базу контактів, переадресовуємо людей, координуємо вирішення проблем, супроводжуємо процес. У групі в телеграмі, де є і переселенці, і місцеві мешканці, розповідаємо про можливості. Хочемо бути максимально корисними – в цьому сенс нашої роботи”, – каже координаторка ініціативи.
Серед іншого волонтери відгукнулися на запит батьків, які шукають варіанти дозвілля для дітей-підлітків: заняття спортивного спрямування, походи, ігри на природі, тренінги з виживання. “У Франківську багато майстер-класів для маленьких дітей, для дорослих і для дівчаток-підлітків, а от для хлопців чомусь немає, – знизує плечима Ірина. – Хоч бери та й роби!”. Волонтери час від часу переглядають пропозиції дитячих клубів, стежать за пропозиціями колег у мережах та інформують людей. У “Крамничці доброти” вивішують оголошення.
Іноді доводиться включатися у завдання не за профілем. “Телефонують: Іра, є шини. Пів години – і я знаю, що завтра ці шини їдуть на Київ, потім на Дніпро, а звідти на передок. Це про те, наскільки ми всі згуртовані і єдині в прагненні допомагати людям та протистояти війні”, – ілюструє Ірина.
Координаторка підкреслює самовіддачу колег: “Світлі, теплі люди. Наша команда працює вже рік, і всі знаходять час займатися роботою, родиною, навчатися і ще й волонтерити”. Вона показує фото, на них молоді люди заливають окопні свічки. “До нас приєднувалися ВПО зі всієї України, – пишається Ірина. – Ми у Франківську робили заготовки, передавали їх в інші міста – там завершували і передавали на фронт”.
Ще один напрям волонтерського центру – шкарпетки для поранених. Їх плетуть жінки старшого віку – бабусі з клубу літніх людей “Ба і Ді”, з хабу “Я Маріуполь” та інших дружніх волонтерських організацій. СпівДія.Одяг збирає для цього трикотажні речі, їх розпускають, нитки перуть і з них вив’язують шкарпетки, наприклад, з довгими халявами на апарати Єлізарова. “У маріупольців виходять перфектні піджопники зі старих розтягнених футболок – їх нарізають на смужки, зв’язують у мотки і гачкують чи плетуть макраме”, – описує Ірина Ротар.
Таке волонтерство виросло у проєкт “Творчі” із “Майстернею добра”. На початку червня франківська ініціатива СпівДія.Одяг отримала підтримку творчого напряму від Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) у рамках грантової програми з підтримки ініціатив переселенців, що впроваджується ГО “КримSOS”.
У крамниці в ті дні, коли вона не працює як магазин безкоштовного одягу, а зачиняється для сортувальної роботи на складі, влаштовують майстер-класи. Вже перекроювали джинси і старі штани на екосумки, вчилися гачкувати. “Кожен, хто хоче, може спробувати себе у творчості. Ми отримали обладнання, плануємо щотижня запрошувати наших відвідувачів на хенд-мейд”, – тішиться координаторка. Волонтери розглядають можливість організовувати “Ярмарки добра”, щоби мати ресурси підсилювати допомогу там, де вона найбільше потрібна. “Працюємо до перемоги!” – озвучує спільну думку Ірина Ротар.
“Крамничка доброти” СпівДія.Одяг працює:
- понеділок, середа, п’ятниця з 11 до 15 год.
“Майстерня добра” – по вівторках або четвергах.
Більше – на сторінці проєкту у фейсбуці.
