За сім кілометрів від Франківська є село, яке місцеві називають островом. Тут не буває паводків, є багато лісу, велодорога, предківське Чумне кладовище, поля з топінамбуром, цікава старезна історія і унікальна страва, яку так смачно не вміють готувати більше ніде в області.
Історію треба берегти
Йдеться про Колодіївку, що одразу за Вовчинцем, на пагорбах. Село давнє, має понад пів тисячі років. Колись воно називалося Федьково. Певно, тому, що поряд на неприступному скелястому березі Бистриці височів Федьків замок, заснований галицьким боярином Федьком. Це був сторожовий і оборонний пункт на підступах до столичного міста Галич. У ХІІІ столітті Федьково вщент спалили татари, всі місцеві загинули. Тоді ж орда зруйнувала і Федьків замок. Тепер від нього лишилися самі уламки. Старожили розповідали, від замка був підземний хід аж до Галича, пише Галицький кореспондент.
Сучасна назва села, кажуть, походить від прізвища Колодій, першого поселенця, який осів у «долішньому кінці». Чолов’яга мав золоті руки – краще за нього ніхто не вмів робити колеса до фіри. Ті колеса продавалися по всій області. Люди дуже шанували Колодія, вибрали старостою і навіть перейменували село на його честь.
Більша частина села розміщена на природному підвищенні, що тягнеться суцільним масивом, тому його й називають островом. Околиці всипані глибокими балками і скелястими ярами. Через таке розташування село ніколи не боялося паводків.
Колись на території Колодіївки був ліс. Перші поселенці поступово викорчовували дерева, тому село розросталося повільно. Довгий час залишалося непримітним хутірцем.
За Австрії в Колодіївці була пошесть чуми, тоді померло багато людей. Уряд не надав жодної медичної допомоги. Хворих вивозили за село, клали на дерев’яні лежаки, скроплювали вапном і поїли горілкою, поки ті не вмирали. Потім усіх спалювали. Відтоді той клапоть землі, де тримали хворих, називають Чумним кладовищем. Досі там лишилися невеликі горбики, що нагадують про страшну епідемію.
Одразу біля Колодіївки є урочище Козакова Долина. Колись тут проводили муштру наймані козаки – гайдуки Потоцького. Вони приборкували селян і змушували відробляти панщину. У 2007 році в урочищі проклали велосипедний туристичний екологічний маршрут. З урахуванням руху в два боки довжина траси становить 25 кілометрів.
На півночі село впирається у Вовчинецькі гори, де більшу частину займає заповідник, створений ще в 1982 році з метою охорони печер, виступів скель та рідкісних рослин, зокрема степових.
Цікаво, що до 1916 року, а саме до Брусиловського прориву, на Вовчинецьких горах був розташований мисливський будиночок Потоцького. Але під час російсько-австрійських боїв його зруйнували. Неподалік від того місця нині зводять красивий готельно-відпочинковий комплекс. Поруч височіє хрест, з яким пов’язана цікава історія. Колись на цьому місці була каплиця при обійсті Потоцького.
«У 2008 році, коли тільки починалося будівництво комплексу, – розповідає керівник будівельної компанії «Івано-Франківськміськбуд» Олег Лисак, – тут ще фактично нічого не було, ми лише тягнули комунікації. Поставили вагончик, аби робітники мали де перевдягатися. Якраз у цей час прийшов якийсь священник із великим хрестом, саме цим, що зараз тут височіє. Так ось, ксьондз сказав, що хоче встановити хрест на місці колишньої каплички і вже навіть домовився про все із сільським головою».
Священник попросив сховати хрест до наступного дня, аби дощ не намочив. Його поклали під будівельний вагончик. Більше того священника ніхто ніколи не бачив, а про хрест забули. Лише торік, коли забирали вагончик, знайшли там і хрест. Згадали, звідки він і для чого, і вирішили довести до кінця справу, розпочату дивним ксьондзом. Однак тепер будівельна компанія там відновить і капличку, бо історію треба берегти.
Сподіваються на замок
В Колодіївці роботи майже нема. Більшість місцевих влаштовані у Франківську. Щоправда, недавно з ініціативи «Івано-Франківськміськбуд» в селі запрацювало підприємство з обробки топінамбура. Великий клапоть поля уже засадили.
«Тут чудова екологічна зона, кращого місця не знайти, – розповідає Олег Лисак. – Тим паче топінамбур – унікальна рослина, дуже цілюща, особливо помічна при цукровому діабеті. Ми робимо порошок з топінамбура, який можна додавати до їжі, також виготовляємо смачні сиропи. Вся продукція – сертифікована».
Село хоч і велике, але зараз тут багато порожніх хат – люди їдуть до міста. Ще років 12 тому в Колодіївці не було газу. Але річ не лише в цьому. Головна проблема – важка, скеляста дорога через Вовчинець. А взимку як замете, то й пішки не пройти. Тому, щоб дістатися в Колодіївку, маршрутний автобус об’їжджає по колу аж три села. Це і довше, і в рази дорожче для місцевих, ніж напряму через Вовчинець.
Люди покладають багато сподівань на відкриття готельно-відпочинкового комплексу, що на Вовчинецькому пагорбі. Величавий замок видно навіть з села. Але справа не лише в питанні естетики і промоції, найперше йдеться про оновлення водопровідної та каналізаційної систем у цій місцевості. А далі точно можна буде нарешті прокласти дорогу.
Туристи не знудяться
Колодіївка – село перспективне: є школа, бібліотека, амбулаторія, відділення ЦНАПу і величезна красива церква, яку вже добудовують за меценатської підтримки «Івано-Франківськміськбуду».
Місцеві кажуть, що село могло би бути дуже цікавим для туристів, адже тут красива природа, поруч гори, річка, можна їздити і на авто, і на ровері, а якщо геть знудився, до цивілізації – рукою подати.
А місцевий колорит взагалі вартий особливої уваги. До прикладу, в Колодіївці досі збереглася традиція співати ладканки – весільні обрядові пісні, які здавна були популярні в західному регіоні. А таку печеню з хріном, як готують у цьому селі, взагалі більше ніде не вміють зрихтувати.
