Суспільство

Дрони, машини, смаколики і не тільки: як франківські волонтери вкотре відвідали військових на Донбасі

по

20 Лютого 2024

Волонтерська група, яку організували іванофранківці Стас Ковановський та Назар Сморжанюк, колоною з 12-ти авто вкотре з’їздила у Харківську та Донецьку область – туди для військових відвезли багато машин, дронів та іншої допомоги.

Разом з волонтерами у поїздку відправився головний редактор “Галки” Роман Турій – тож нижче про враження від побаченого.

Впродовж тижневої поїздки волонтери побували в Ізюмі та Куп’янському районі Харківщини, у Слов’янську, Краматорську, Дружківці, Костянтинівці та навколишніх селах Донеччини. Там передавали воїнам кілька щойно придбаних або відремонтованих автомобілів, понад 60 FPV-дронів, а ще переносні зарядні станції, планшети, щогли для покращеної роботи і дальності безпілотників, сотні кілограмів їжі, теплий одяг. Це все – за донати небайдужих.

Волонтери відвідали бійців з 42 бригади, артилеристів 10-окремої гірсько-штурмової бригади, мінометників та інших бійців 108 окремого гірсько-штурмового батальйону, які боронять Україну на Куп’янському напрямку. Також побували в Захисників зі 109 окремого гірсько-штурмового батальйону, що з міста Івано-Франківськ.

Волонтери особисто передали FPV-дрони вже легендарному командиру роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 10 ОГШБр Андрію “Скибі” Скібіну.

“Потреба в дронах надзвичайна і буде лише збільшуватися. Сьогодні у нас було понад 40 вильотів. За минулий місяць – 450. І це лише мій підрозділ. Тому їх ніколи не буде достатньо. І вони справді бережуть життя наших воїнів. Зараз вже є кілька перевірених українських виробників, яких ми знаємо, і з ними ефективно працюємо. Абсолютна більшість дронів, які у нас є – від волонтерів. Від держави хотілося б більше”, – розповів “Галці” “Скиба”.

Автомайстри з Франківська приїхали на Донбас, аби попрацювати

Франківці привезли не лише допомогу, а й взялися допомагати Захисникам на місці. Автомайстри Олександр Ткачук, Микола Дружка та Олександр Тимчишин відремонтували кілька автомобілів безпосередньо на Донеччині. Адже тут бракує вільних і досвідчених “мотористів”.

“Своїми силами і з свого досвіду можемо поремонтувати ходову чи інші дрібні поломки. А коли проблеми з двигуном – потрібні фахівці. Це дуже добре, що до нас приїхали хлопці”, – каже водій мінометників 108 батальйону Ігор Гірак із села Залуква, що під Галичем.

За цю допомогу, а також волонтерський ремонт машин у попередні місяці, чоловікам вручили пам’ятні нагороди.

“Хлопцям треба допомагати. Роботи вдома вистачає, але час такий, що потрібна підтримка ЗСУ. Є люди, які допомагають фінансово, але комусь треба ті авто обслужити, відігнати. Стараємося бути корисними тут”, – каже Микола Дружка.

У перервах між зустрічами з військовими вдалося трохи відчути дух фронтових міст Донбасу. Перше, що впадає в очі – незлічима кількість позашляховиків та бусів ЗСУ – в русі та припарковані. Тут розумієш масштаби переданих волонтерами машин для Захисників. А головне, що нагадує про війну – повсюди, чи не щохвилини в світлу пору доби, і з меншим інтервалом вночі, чути вибухи. Від деяких вібрує земля та трясуться шибки. До крайніх рубежів української оборони в деяких точках, де побували цього разу франківські волонтери – вісім кілометрів.

“Чесно кажучи, за всі наші поїздки на схід, цього разу інтенсивність звуків від обстрілів найсильніша”, – зізнається волонтер Назар Сморжанюк.

Воювати на Галичині вже буде запізно франківські волонтери

Важку ситуацію на фронті підтверджують і військові. Боєць Дмитро з Тернопільщини щойно знову сів за поремонтовану франківськими волонтерами машину. У ній вийшло з ладу зчеплення – типова поломка на фронті. Чоловік командує артилерійським підрозділом у 42-ій бригаді. Тож він і його побратими знову зможуть бути мобільнішими і ефективніше нищити російських окупантів.

“Снарядів би побільше. Щоб полегше було піхоті – і захищатися, і наступати. Бо мені здається, далі буде тяжче…Якби всі в країні, і влада, працювали хоча б на половину, як працюють волонтери, думаю, було б нам набагато легше. Якщо хтось каже, що не йде воювати, бо чекатиме росіян на Дністрі – не тіште себе ілюзіями. Я побачив, що тут з селами і містами після боїв. Буде запізно, не буде що боронити. Хочу, аби дружина і син жили б безпеці, тому я тут”, – каже Дмитро.

Вдалося поспілкуватися і з місцевими. У невеликому сільському магазині торгує Вікторія. Жінка каже, що він відкрився пів року тому і 95% покупців є військовими. Як правило беруть енергетики, цигарки, батончики. Алкоголю в продажі немає, як і в усіх населених пунктах Донеччини.

“Хлопці приходять і “женитися” і поговорити…Чому я не виїжджаю зі Слов’янська? Нема змоги евакуюватися через хвору маму, яку потрібно транспортувати у лежачому положенні. Тай надіємося, що росіяни сюди не прийдуть. Хоча вчора був “приліт” у сусіднє село, троє місцевих загинули. А так, тримаємося. Мій старший син пішов вчитися в академію Нацгвардії. Це був його вибір і я його підтримала”, – розповіла жінка.

“Ми одна команда – як ми без хлопців не зможемо, так само вони без нас, нашої підтримки не зможуть. Така думка мотивує нашу команду. Треба це усвідомити кожному українцю. Бо 2024, на мою думку, буде важчим, ніж 2023 рік”, – підсумовує поїздку Стас Ковановський.

З Донбасу евакуатором та на лаветах франківські волонтери привезли на ремонт п’ять машин, які вийшли з ладу через особливості експлуатації чи пошкодження від обстрілів. Тож підготовка до наступної поїздки вже почалася. І як швидко вона відбудеться залежить і від тих, хто читає цей текст та допоможе донатом: