Тетяна Русинкевич — професійна кравчиня. У своїй затишній майстерні жінка впродовж багатьох років займається пошиттям та ремонтом одягу, постільної білизни, ритуальних комплектів. Минулого року майстриня разом з своєю подругою, колегою Русланою Баволяк почала шити прапори України.
Швачки підбирають тканину, дотримуються визначених розмірів. Важливо і те, що шиття допомагає відволіктися від щоденних переживань, адже син і чоловік майстринь воюють на передовій.
У коментарі «Вікнам» Тетяна Русинкевич розповіла, що ідею з пошиттям прапорів запропонував її латвійський друг. Як з’ясувалося, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну в Латвії відкрилася майстерня з виготовлення українських прапорів, адже символіка має попит. Тоді раптом перед Тетяною постало питання: чому вона не шиє стяги? Тож почала шукати тканину, стандартні розміри прапора.
«В мене з’явилося бажання розкроїти й пошити», — розповідає майстриня.
Так разом з колегою Русланою Баволяк, з якою працює близько 18 років, почали шити синьо-жовті стяги. Спочатку дарували друзям, віддавали військовим на передову. А згодом почали шити на замовлення.
Прапори замовляють на різноманітні події: на День Незалежності, День вишиванки, для військових і просто для дому. У калушанки є мрія — виготовити 4000 стягів.
«Хочемо, щоб всі чоловіки повернулися з фронту. Ми хочемо, щоб закінчилася війна і коли буде день перемоги, щоб цей прапор прикрашав кожні двері, хатину, офіс, кожне віконечко», — розповідає кравчиня.
Тетяна Русинкевич зізналася, що улюблена робота дозволяє відвернутися від переживань та абстрагуватися від негативних думок. Її єдиний син — 32-річний Мар’ян — перебуває на війні. Служить з калуськими хлопцями в 79 батальйоні 102 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського. Вдома його також чекають дружина з двома маленькими синами.
Мар’ян пішов на передову у вересні 2022 року. Коли відводив молодшого сина в садок, чоловікові вручили повістку.
«Два місяці, коли він пішов на війну, було дуже важко, — відчувала постійні синдроми тривожності. В мене один син. Я телефонувала до подруги, щоб дала заспокійливі. Неможливо було себе опанувати», — зізнається Тетяна.
З сином постійно підтримує зв’язок — разом мріють, щоб він повернувся додому з Перемогою.
«Ми чекаємо сина. Ми його дуже любимо. Стараємося триматися не падати духом. Не завжди виходить, але ми стараємося», — зізнається Тетяна.
У Руслани Баволяк чоловік також воює. З перших днів повномасштабного вторгнення залишив роботу далекобійника за кордоном і приїхав захищати Україну.
Майстрині наголошують, що допомагати хлопцям на фронті важливо і з нетерпінням чекають своїх рідних вдома.
«Ми є прості люди, і тут в тилу маємо підтримувати синів, чоловіків, кумів, братів, сватів, як би нам не було важко. Їм набагато важче», — кажуть майстрині.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
