Нещодавно у видавництві “Черемош” побачила світ книга “Автентичне вбрання та мода передмістя Косова 1920-х – 1950-х років”.
Розповідає Інформатор.
У книзі розповідають про вбрання сіл Вербовець, Старий Косів, Смодна, Черганівка. Авторки – Вікторія Яремин та Лідія Маречко. Видання ілюстроване сучасними та давніми світлинами.
Книга подає загальні характеристики одягових традицій. Увагу зосередили на чоловічому (сорочки, пояси, головні убори), жіночому (сорочки, поясне вбрання, головні убори, прикраси, вбрання нареченої) вбранні, верхньому одязі, взутті та аксесуарах.
“Викладений нами матеріал охоплює лише загальні характеристики одягових традицій східного передмістя Косова. Кожен з досліджених аспектів моди цих сіл заслуговує на видання окремої книги. На сьогодні, деякі особливості вбрання і аксесуарів достеменно описати складно. Наприклад, нам не вдалося знайти зразок чепця, який носили заміжні жінки під переміткою. Навіть місцеві мешканці старшого віку майже не памʼятають цей головний убір”, – йдеться у після мові книги.
Що носили чоловіки?
Про повсякденні сорочки майже нічого невідомо. Святкові до сер. ХХ ст. виготовляли з домотканого конопляного полотна, а пізніше – з бавовняного й фабричних тканин. У цих сорочках коміри, манжети, пазуху оздоблювали вишивкою. Підперізували сорочки крайками (тканий пояс). На поч. ХХ ст. штани носили полотняні чи сукняні. Традиційний гуцульський чорний капелюх називається крисаня. Його також носили на початку минулого століття. Влітку вдягали солом’яні капелюхи.
Що носили жінки?
Сорочки оздоблювали вишивкою – уставку, манжети, пазуху, комір. У вишивці переважали геометричні орнаменти, кольори – синій, вишневий, жовтий, оранжевий, зелений. У кінці 1930-х років з’являються сорочки буковинського типу з прямими рукавами без манжетів.
Поясний одяг. У селах Вербовець, Старий Косів, Смодна до сер. ХХ ст. вдягали запаски – два прямокутні полотнища з домотканої тканини. До буденної сорочки вдягали задню запаску та фартух. У Черганівці носили круглі запаски – це видовжений прямокутник з домотканої вовняної тканини, ним обгорталися навколо стану. У 1940-х рр. молоді дівчата почали носити спідниці плісе та з оксамиту.
У серед. ХХ ст. стали популярними фабричні хустки. Давній головний убір називався перемітка. Що ж до прикрас, то їх передавали у спадок як сімейну реліквію. Прикраси з бісеру називалися силянками, були також перли, сороківці з монетами, коралові намиста і лускавки з дутого скла.
Більше про автентичне вбрання читайте та дивіться у книзі.
