Із Василем на псевдо «Лапа» познайомились під час тренувань саперів одного з батальйонів Івано-Франківської бригади територіальної оборони, особовий склад якого нині виконує бойові завдання на передовій.
Доволі простий та скромний чолов’яга дуже зрозуміло пояснює учасникам заняття про небезпеку, яку становить та чи інша вибухівка. Здебільшого те, що демонструють військовим на тренуваннях, — міни та фугаси радянського або ж російського виробництва, пише АрміяInform.
— Ми воюємо з російською армією, тому все, що ви тут бачите, є на озброєнні у ворога, — розповідає Василь. — Зараз уже буяє трава, на деревах розпускається листя, тому небезпека від ворожих сюрпризів збільшується, я б сказав, утричі, адже неозброєним оком побачити міну чи розтяжку практично неможливо. Одразу скажу, якщо не впевнені у безпечності якоїсь ділянки чи бачите підозрілі предмети, — оминайте їх або ж викликайте саперну групу.
Саперний підрозділ «Лапи» — це виключно всі калушани, ніхто особливого відбору по містах чи селах не проводив. Зрештою не було й потреби в цьому, бо вже в перші дні широкомасштабного вторгнення московитів сотні чоловіків із Калуша та району прийшли за власною волею до районного терцентру комплектування. Військову спеціальність особливо теж ніхто дуже не обирав.
— Особисто я колись служив у розвідці, потім, через деякий час, проходив курси саперів в одній з бригад Збройних Сил України, але в армії не залишився, — продовжує Василь. — Мене вчили дуже добре, бо ж інструкторами були учасники бойових дій, немало ворожої вибухівки побачили та знешкодили за життя. Ну а в лютому 2022-го я без вагань зголосився до війська, отже, нині в нашому «калуському взводі».
Про своїх побратимів говорить лише теплі та добрі слова. Це й не дивно, адже разом не лише кашу з одного казана їдять, а й на завдання ходять.
— За майже рік війни, саме стільки ми вже в районі бойових дій, зі взводом поставили кілька тисяч мін. Знешкоджуємо рідко, бо ж те, що знаходимо вороже, — перевстановлюємо проти їхніх же власників — хай відчують всю велич своєї «бальшой расєї», — каже сапер. — На завдання виходимо практично щодня: як удень, так і вночі, в залежності від потреб нашого батальйону. І скажу вам чесно, підступи до позицій українських підрозділів дуже добре захищені від піхоти, танків чи іншої техніки.
— Маємо не лише міни та фугаси радянського чи українського виробництва, зараз надходять й аналоги з-за кордону. У дечому вони кращі, у дечому гірші. Ось, наприклад, звичні нам протитанкові міни виробництва срср можуть пролежати зі встановленим підривником і пів століття, а деякі закордонні аналоги мають дещо інший тип підривника, котрий працює від батарейки не більше ніж дві доби. Погодьтеся, міняти батарейки на ділянці, котра прострілюється та вкрита сотнями мін, ну, м’яко кажучи, не дуже раціонально і безпечно. Проте ми використовуємо й деякі інші іноземні зразки мін та фугасів, з котрими орки ще не знайомі і не знають, як і де чекати небезпеку, — каже Василь.
Найбільше сьогодні українським захисникам дошкуляють російські протипіхотні міни типу ПОМ-3 та протитанкові ПТМ-3 та більш сучасні ПТМ-4.
— ПТМ-4 росіяни зазвичай запускають за допомогою РСЗВ, у повітрі вони приймають форму для посадки на землю і практично одразу приводяться у дію, — продовжує «Лапа». — Спрацьовують вони від мінімальної зміни магнітного поля, достатньо, щоб на людині було 30–50 грамів металу, не кажучи вже про техніку. Проте були випадки, коли російські міни спрацьовували від зміни погодних умов або ж підривалися самі собою. Таку вибухівку ми одразу знешкоджуємо — або дистанційно, або ж, коли бачимо — розстрілюємо зі зброї.
На завершення розмови Василь та його побратими з Калуша ще раз застерігають усіх, хто перебуває в районі бойових дій, з відповідальністю та обережністю ставитись до виявлення підозрілих предметів. Як то кажуть: «береженого Бог береже», а саперів — досвід та знання. І нехай ці сюрпризи, котрі залишають нам російські воїни-дикуни, спрацьовують лише проти них.
